+11 Київ
Лазаренко, який був командиром Рикова, розповів, що вранці 7 лютого пілоту дали типове завдання – вогневе ураження противника.
"Я слідкував за парою наших штурмовиків на пункті управління, бачив винищувач противника. Ракета Р-37, яку окупанти вже досить давно не використовували, не залишила шансів. Долі секунди… Ведений бачив, як у літак ведучого прилетіла ракета. І я бачив. Влад нічого не встиг сказати в ефірі", – сказав він.
Лазаренко до останнього сподівався, що пілот, попри низьку висоту, зумів катапультуватися і вижив. "Влад був дуже цінний для мене. Давно прийняв рішення берегти його, принаймні намагатися. Та як уберегти на війні?" – сказав він.
"Я бачив у ньому майбутнього командира, на випадок якщо я загину. Він прикривав мене – і не лише в небі, завжди був поруч, усі проблеми ми вирішували разом, спілкувалися десятки разів на день", – розповів Лазаренко. Він зазначив, що Риков був одним із найкращих учнів на курсах англійської мови і мріяв пересісти на західні винищувачі F-16.
У ПС ЗСУ зазначили, що коли Рикову було шість років, бандити вбили всю його сім'ю, сам він вижив. Над ним оформив опіку правоохоронець, який його врятував, Юрій Покусаєв. Він розповів, що той у дитинстві постійно проводив із ним час на аеродромах і мріяв літати. "Моє життя тісно пов'язане з авіацією, тож ми годинами могли обговорювати різні професійні моменти. А з початку широкомасштабного вторгнення ще й працювали поруч, син – у бойовому штурмовику, я – із цивільним повітряним патрулем. Траплялося, що й пуски по нас здійснювали майже одночасно", – сказав Покусаєв.
Риков був повним кавалером ордену "За мужність". Йому надано військове звання "полковник" (посмертно). "Один із найкращих українських льотчиків-штурмовиків", – схарактеризували його у ПС ЗСУ.
