+21 Київ
"Це не так уже легко психологічно приїжджати в такий табір, як [засновник видання "ГОРДОН", український журналіст] Дмитро [Гордон], наприклад, приїжджав. Зокрема тому що не так легко і просто дивитися на ситі пики російських військовополонених", – заявив блогер.
За його словами, полонені загарбники в таких таборах "мають усе".
"Нормальне харчування, нормальне чисте ліжко, тепле водночас. Теплу воду в душі, якої, я ризикну сказати, відсотків 30 із них ніколи раніше не відчували. Й унітази, яких відсотків 10 із них не бачили раніше. У них є посилки", – перерахував Золкін.
Бацман додала, що в таборі в російських полонених є барбершоп, пекарня, магазин, можливість заробляти гроші і спілкуватися з рідними.
"Вони живуть там краще, ніж у себе вдома", – оцінила вона.
Блогер уточнив, що "все сказане вище" військовополоненим гарантують Женевські конвенції, але Україна могла б "уже аж так не перегинати".
"[А то] як у нас відбувається, що [росіяни в таборі для полонених] кріпець вирощують, щоб приправити картопельку, щоб вона як, знаєте, домашня", – навів він приклад.
Золкін вважає, що Україні можна було б іти шляхом, "щоб урізати пайку, а не зробити її якнайкращою".
"Тут списую на наш менталітет, ми якісь надто вже добрі люди. Гостинні навіть до такого. Воно ж не розуміє доброти. Воно сприймає будь-яку доброту як слабкість", – переконаний він.
Блогер вважає важливим моментом ситуацію із дзвінками полонених окупантів додому в Росію, які український Кабмін, за його словами, дозволив робити два роки тому.
"Це ж виходить за межі Женевської конвенції. Це ми зробили жест доброї волі, [ми] дуже гуманні. Питання в тому, що за два роки цей жест доброї волі не здобув паритетного відгуку з того боку. Кабмін, напевно, коли дозволяв, керувався тим, що й там нашим також дадуть таку можливість – зателефонувати додому. Але з того боку – ні, ми нічого [такого] не одержуємо", – констатував він.
Золкін пояснив, що росіяни "навіть інформації до пуття не дають, хто в них у полоні, хто не в полоні".
"Я навіть не кажу про те, щоб просто мати можливість зателефонувати додому один раз, просто сказати, щоб ці родичі заспокоїлися. Тому що наші, вони ж роками шукають деяких людей і не можуть зрозуміти, у полоні вони чи ні", – говорить він.
Блогер розповів, що "допомагав активно розганяти" петицію про заборону полоненим окупантам дзвінків додому, яку зареєстрували родичі українських військовополонених.
"І коли прем'єр-міністр [України Денис Шмигаль] відмовляється, говорячи, що "ні, ми не заборонимо, тому що ці дзвінки зокрема допомагають обміну", у мене просто забирає мову. Тому що вони не допомагають обміну", – вважає Золкін.
Він переконаний, що гарні умови, які окупантам надали в Україні в місцях тримання, і дзвінки мають для обміну зворотний ефект.
"Коли цей умовний Ваня телефонує умовній Марфі й обидва розуміють, що їх слухає на тому дроті ФСБшник… І Ваня не буде говорити про те, яку неправду їм [у Росії] розповідали по телевізору. І не буде розповідати, як в українців добре, які вони добрі й чудові. Ні. [Зате] Марфа розповідатиме Вані, що їй [російська пропагандистка Ольга] Скабєєва розповіла по телевізору", – висловився блогер.
Із досвіду Золкіна, "це й відбувається".
"Отже, ми навіть у нас у полоні сприяємо тому, щоб Ваня й далі перебував в інформаційному полі РФ", – пояснює він.
За словами блогера, це перший негативний бік дзвінків полонених їхнім рідним у Росію.
"А другий – коли Марфа піде до ФСБшника, – а обміном у них займається ФСБ, – і скаже, що "заберіть Ваню додому", ФСБшник скаже: "А навіщо, подивися, які в нього там чудові умови. Він ще й додому може телефонувати. Хай посидить рочок, нам так треба". І Марфа скаже: "Звісно, пане, звісно, боярине". І все", – заявив Золкін.
Він резюмував, що "це те, чого не розуміє наш Кабмін, і прем'єр-міністр зокрема".
